У тижневій підбірці статей наштовхувся на «IBM Commercial Nanotube Transistors are Coming Soon». Власне саму статтю переказувати немає сенсу, але основна теза стосується того, що завдяки дослідженням із нанотрубками (я так розумію карбоновими), дозволить зреалізувати закон Мура у 2020 році. Така постановка питання наштовхнула на ряд роздумів, перший з яких веде до пар з фізики на першому курсі, коли було сказано, що всі закони мають певне обмежене коло застосування.
Тепер промисловість наближається до границь закону Мура (а чи закону насправді?), який стверджує, що кількість транзисторів подвоюється щодва роки. Зараз на ринку доступні транзистори, виготовлені за технологією 14нм, і пропонований метод дозволяє будувати транзистори розміром 5нм. Однак все впирається у фізику. Тобто велика абстракція (принаймні для мене), стала об’єктивною реальністю. Тобто навіть зараз я відчуваю, що потужний комп’ютер не є аж дуже потрібним. З моїми поточними задачами цілком справляються ноутбуки, які було придбано 3-4 роки тому. Я це пов’язую виключно з моїми задачами, однак навіть невелике дослідження показує, що частота процесора на рівні 1-1,5 ГГц, та оперативної пам’яті розміром 2-4Гб є цілком достатньо для типових задач, а тому купувати щось супер-нове і свіже не варто.
Повертаючись до самого закону Мура і його переосмислення. Схоже, що правило таки починає себе вичерпувати, і це виглядає логічно. Припустимо, що транзистори можна буде звести до рівня атома, а потім до рівня окремих його (атома) елементів. Однак рано чи пізно настане межа (час якої постійно відтягується), при якій наростання обчислювальних потужностей буде можливим лише за рахунок збільшення площі/об’єму обчислювальних компонентів. Тобто саме те, що ми маємо зараз, коли потужність нарощується шляхом додавання нових ядер до процесора. Так, це не науковий підхід. Однак з часом, коли ми до обчислювальної техніки будемо ставитися як до холодильників - проблему потужностей буде вирішено. А для науковців та великих корпорацій залишаться старі відомі мейнфрейми…
Тепер промисловість наближається до границь закону Мура (а чи закону насправді?), який стверджує, що кількість транзисторів подвоюється щодва роки. Зараз на ринку доступні транзистори, виготовлені за технологією 14нм, і пропонований метод дозволяє будувати транзистори розміром 5нм. Однак все впирається у фізику. Тобто велика абстракція (принаймні для мене), стала об’єктивною реальністю. Тобто навіть зараз я відчуваю, що потужний комп’ютер не є аж дуже потрібним. З моїми поточними задачами цілком справляються ноутбуки, які було придбано 3-4 роки тому. Я це пов’язую виключно з моїми задачами, однак навіть невелике дослідження показує, що частота процесора на рівні 1-1,5 ГГц, та оперативної пам’яті розміром 2-4Гб є цілком достатньо для типових задач, а тому купувати щось супер-нове і свіже не варто.
Повертаючись до самого закону Мура і його переосмислення. Схоже, що правило таки починає себе вичерпувати, і це виглядає логічно. Припустимо, що транзистори можна буде звести до рівня атома, а потім до рівня окремих його (атома) елементів. Однак рано чи пізно настане межа (час якої постійно відтягується), при якій наростання обчислювальних потужностей буде можливим лише за рахунок збільшення площі/об’єму обчислювальних компонентів. Тобто саме те, що ми маємо зараз, коли потужність нарощується шляхом додавання нових ядер до процесора. Так, це не науковий підхід. Однак з часом, коли ми до обчислювальної техніки будемо ставитися як до холодильників - проблему потужностей буде вирішено. А для науковців та великих корпорацій залишаться старі відомі мейнфрейми…
